Солодка

На Сході лакричний корінь має воістину статус чарівного й майже легендарного. Як видно , солодка використовується як  цілющий засіб більше 5 тисяч років. У китайській народній медицині корінь "гань-цао" здавна був самим популярним і розповсюдженим компонентом цілющих зборів і порошків. Солодка входила і входить до складу багатьох рецептів, використовуваних для лікування пацієнтів, що страждають задишкою, кашлем, при болях різного походження, для лікування гарячкових станів, особливо часто зустрічається в рецептурних прописах для дітей. Солодка служить компонентом, що поліпшує смак їжі, кондитерських виробів, традиційних східних насолод.

Відповідно до деяких джерел солодка уральська більше розповсюджена на території Китаю, і є лікарською рослиною, що часто зустрічається в рецептурних прописах традиційної китайської медицини.

Крім Китаю, протягом  століть солодка була досить популярна в Індії, Бірмі, Кореї, В'єтнамі, на Ближньому й Середньому Сході, на Кавказі (у Дагестані порошок з кореню солодки й донині   вважається гарним ранозагоювальним засобом). З XІІ століття лакричний корінь регулярно експортується Китаєм у Європу, Росію, пізніше в Америку. На той час солодку уже завозили в найближчі до Піднебесної імперії держави, у тому числі і Японію, Сіам, Сінгапур і ін. Після XVІІ століття вже Росія стає великим експортером солодкого кореня, що став популярним у Європі. Російська імперія експортувала в Західну Європу (переважно у Францію й Німеччину) значні кількості кореню солодки; десятки тонн щорічно вивозилися із Середньої Азії й Казахстану в XІ ст. На початку ХХ ст. обсяг експорту значно збільшився.

Застосування в народній медицині:

Флавоноїди, виділені з солодкої, надають різносторонню дію на організм: спазмолітичне, ранозагоювальне і протизапальне, зменшуюче ламкість капілярів.

У східних традиційних медичних системах корінь солодки використовувався не тільки для лікування захворювань шлунка (у тому числі й виразки шлунку), захворювань легенів (бронхіту й навіть туберкульозу), включався в збори для лікування ревматизму, імпотенції, нефриту, але й призначався людям похилого віку й старим у якості засобу, що омолоджує, подовжує життя. У древній геріатрії ця рослина займала особливе місце.

У тибетській медицині, у тому числі в монгольській і бурятській галузях тибетської медицини, корінь і кореневища shіng-mngar (тибетська назва солодки уральської) використовувалися й понині використовуються в якості протизапального, сечогінного й відхаркувального засобу, при виразковій хворобі шлунка, захворюваннях судин, атеросклерозі, при деяких захворюваннях нирок і сечостатевих шляхів, артриті й ревматизмі, укусах отрутних змій (як  протиотрута), бронхіальній астмі, крупозному запаленні легенів, кашлі й т. д. Відомо, що водний відвар кореню солодки використовувався в тибетській (а також китайській і японській) медицині при харчових отруєннях, у першу чергу при отруєнні грибами. (У сучасній медичній практиці також зустрічаються рекомендації до застосування солодки при різних отруєннях [В. М. Сало, 1975].)

Крім того, деякі препарати тибетської медицини, до складу яких входить солодка уральська (" так-ши-тан" і інші препарати), виявляють специфічну дію на систему крові (зокрема , на згортання крові) і застосовуються в тибетській медицині при так званих "хворобах крові" і "хворобах судин" (відповідно класифікації, прийнятої в літературі по тибетській медицині й витікаючої з інших, відмінних від прийнятих офіційною західною медициною, основних принципів) .

В Індії корінь солодки широко використовувався при лікуванні деяких очних хвороб і навіть для поліпшення зору (тут, мабудь, має місце ефект поліпшення функціонування різних систем організму, у тому числі кровеносно- судинної й нервової, під впливом прийому відповідних препаратів; у цьому випадку скоріше терапевтичний ефект наступав у результаті загального поліпшення стану хворих, а не носив якого-небудь прямого зв'язку між дією біологічно активних речовин солодки й органами зору пацієнтів).

У традиційній корейській медицині, як і в китайській, корінь і кореневища солодки також найбільш часто зустрічаються в рецептурних прописах, становлячи їх своєрідне "ядро"; лише на другому й на третьому місцях по ступені зустрічаємості в рецептах ідуть відповідно Ophіopogon japonіcus (офіопогон японский) і Panax gіnsеng (женьшень).

Корейські рецепти, що включають у свій склад порошок з корінь і кореневищ солодки, застосовуються переважно при лікуванні туберкульозу, різних нервових захворювань і цукрового діабету.

У болгарській народній медицині також є емпіричний досвід застосування "солодких коренів ":відвар кореневищ і кореню використовується при затрудненому сечовипусканні, що проявляється внаслідок різних захворювань, наприклад аденоми передміхурової залози. Цілком ймовірно , позитивний ефект у цьому випадку зумовлений наявністю в лікарській сировині бета-ситостерину, що отримав в офіційній медицині заслужене визнання як  діючий засіб для лікування аденоми передміхурової залози.

У японській традиційній медицині популярність солодки майже така ж, як і в китайській або корейській медицині. З вищих рослин її випереджає лише Rehmannіa glutіnоsa-корінь рехманії (яку, у свою чергу, "обігнав" гриб Pachyma hoеlen, що паразитує на коріннях сосни); женьшень відстає від солодки на одну позицію в переліку кумулятивних індексів.